При спілкуванні із дітьми з особливими потребами, у тому числі із синдромом Дауна, не потрібно робити різницю між ними та їхніми однолітками.
За будь-яких обставин неприпустимо підвищувати голос чи ображати дитину. У кожній дитині треба бачити сильні сторони і спиратися на них. Ця порада стосується і батьків, і решти людей з оточення „сонячних” дітей.
– Не можна ігнорувати дитину, яка виявляє бажання щось розповісти. Завжди треба вислухати її уважно, не намагатися прискорити розмову або уникнути її, – розповідає голова громадської організації “Центр сприяння дітям з синдромом Дауна „Бебі Ко” Ольга Гордієнко. – Необхідно контролювати форму спілкування, не припускати зверхності.
Педагогам такої дитини не можна допускати категоричних висновків, що через медичний діагноз дитина не здатна до засвоєння матеріалу.
– Можливо, у малечі не розвинена дрібна моторика, що дуже часто буває при синдромі Дауна. Саме через цю проблему їй важко точно відтворювати дії, – продовжує голова організації. – Це може ускладнити виконання завдань з письма тощо.
Співрозмовниця навела приклад найлегшого способу розвитку моторики. Так, необхідно змішати в одній посудині різні крупи: горох, рис, гречку, пшоно, пшеницю та дозволити дитині гратися цим, зануривши пальчики, попросити її дістати окремі крупинки.
Також можна заховати у злаки іграшку, а потім знайти.
– Фахівець повинен пояснити батькам необхідність виконання такого завдання удома і порекомендувати частоту й термін виконання цієї вправи, — каже пані Гордієнко. – Дітям, яким складно засвоїти абстрактні поняття, важко виконувати математичні завдання. У такому разі їм треба дозволити користуватися калькулятором.
До дитини із синдромом Дауна треба звертатися на ім’я та стежити, щоб ніхто й ніколи не називав її іменами чи прізвиськами, які накладають тавро або дискримінують.
– Не можна ділити дітей за принципом — здорові та інваліди, а також використовувати ці терміни. Дитину це не лише ображає, а й може глибоко поранити, позбавити віри у себе, — наголошує голова організації.
Дитину з особливими потребами слід навчати безпечної поведінки. Для цього можна вивчити з нею чіткий, але невеликий перелік людей, до яких можна звернутися на вулиці у разі небезпечної ситуації.
– Батькам важливо пам’ятати, що не можна захистити дитину від усіх непередбачуваних ситуацій, у яких вона може опинитись, – зазначає Ольга Гордієнко. – Однак близькі повинні розповісти малечі про шкідливі наслідки, до яких може призвести та чи інша дія або вибір.
Завдання батьків, рідних, педагогів – зробити усе можливе, щоб не травмувати дитину й допомогти їй уникнути стресів.
– Щоб зняти психологічне та фізичне напруження в дитини з особливими потребами, треба застосовувати активні ігри, спортивні вправи, проводити змагання та групові ігри, – каже пані Гордієнко.
